Василь Стус (1938-1985) - український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець,
правозахисник. Один з найактивніших представників українського культурного руху
шістдесятників. Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка, Герой України. Цікаві факти життя:
Народився Василь Стус 6 січня 1938 року в селянській родині й був четвертою
дитиною в сім’ї. Згодом поступив на історико-літературний факультет
педагогічного інституту міста Сталіно (нині – Донецьк), який закінчив з
червоним дипломом.
Василь Стус вчителював. Викладав українську мову й літературу. Спочатку три
місяці працював в селі Таужне Кіровоградської області, згодом у середній школі
№ 23 м. Горлівки. Проте, це не єдине поле діяльності дисидента – був підземним
плитовим в шахті “Октябрська”, літературним редактором газети “Социалистический
Донбасс” (1963 рік) також заробляв на життя, працюючи у Центральному державному
історичному архіві, згодом — на шахті, залізниці, на будівництві, в котельні, в
метро. З 1966—72 — старший інженер у конструкторському бюро Міністерства
промисловості будматеріалів УРСР.
Під час служби в армії відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке й
переклав близько сотні їх віршів. Ці переклади було згодом конфісковано і
втрачено.
Зрештою вступив до аспірантури Інституту літератури Академії наук УРСР ім.
Тараса Шевченка у Києві із спеціальності “Теорія літератури”. За час
перебування в аспірантурі підготував і здав до видавництва першу збірку творів
“Круговерть”, написав низку літературно-критичних статей, надрукував кілька
перекладів із Ґете, Рільке, Лорки. Належав до Клубу творчої молоді, який
очолював Лесь Танюк.
На прем’єрі фільму “Тіні забутих предків” 4 вересня 1965 року Василь Стус
піднявся з місця й крикнув: “Хто проти арештів невинних людей — встаньте!”.
Після цього довелося розстатися з аспірантурою і першу свою книгу “Зимові
дерева” опублікувати за кордоном. І тут почалося — арешти, попередження.
З моменту виступу у кінотеатрі за ним й слідкували агенти КДБ, він часто
їздив з друзями в подорожі, в ці роки він й знайшов свою кохану. 1965 одружився
з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився син — нині
літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус.
Пропозицію Стуса опублікувати 1965 свою першу збірку віршів “Круговерть”
відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було
відхилено і його другу збірку — “Зимові дерева”. Однак її опублікували в
самвидаві. У 1970 книжка віршів поета “Веселий цвинтар” потрапила до Бельгії і
була видана в Брюсселі.
12 січня 1972 року — перший арешт; впродовж майже 9 місяців поет перебував
у слідчому ізоляторі. Саме тоді було створено збірку “Час творчості”. На
початку вересня 1972 київський обласний суд звинуватив його в “антирадянській
агітації й пропаганді” та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років
заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. По
закінченню строку, поета вислали в Матросове Магаданської області, де він
працював до 1979 на золотих копальнях. З ув’язнення звернувся із заявою до
Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: “…мати радянське громадянство
є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути
рабом…”. У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним
рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років
заслання.
1978 року поета прийнято до PEN-клубу.
Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів Стуса. На знак
протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями він
кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю
зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року
Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем
на нари (хоча це й не порушення режиму; офіційна причина, за свідченням
співв’язнів поета, була наклепом). На знак протесту він оголосив безстрокове
сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження.
За офіційними даними причина смерті — зупинка серця.
26 листопада 2005 Стусу посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена Держави.
Немає коментарів:
Дописати коментар