Гонча́р Оле́сь (Олекса́ндр) Тере́нтійович (ім'я при народженні — Біличенко
Олександр Терентійович (1918 - 1995) — український та радянський письменник,
прозаїк, літературний критик, політик, громадський діяч. Перший лауреат
республіканської премії ім. Шевченка (1962), голова Спілки письменників України
(1959—1971), академік НАН України (1978). Герой України (2005, посмертно). Деякі факти життя та письменницької діяльності:
1. Народився 1918 року в селі Ломівка неподалік Катеринослава (нині у межах Дніпра) у родині Терентія Сидоровича (1890—1941) та Тетяни Гаврилівни (1893—1920) Біличенків.
2. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, його забрали на виховання дід і бабуся, саме вона замінила майбутньому письменникові матір. Олександр Біличенко 1927 року при вступі до школи був записаний як Олесь Гончар.
3. Після трудової школи спочатку вчився в Харківському технікумі журналістики, згодом – у Харківському університеті, у якому до війни слухав лекції літературознавця Юрія Шевельова
4. Війна перервала навчання Олеся. Разом з однокурсниками пішов служити добровольцем на фронт, у боях був двічі поранений і рік провів у полоні. Згодом усе це опише в романі “Людина і зброя” та збірці “Фронтові поезії”.
5. Після війни продовжив навчання у Дніпропетровському державному університеті на філологічному факультеті (нині цей заклад освіти має ім’я письменника). До університету ходив пішки 12 кілометрів. Взимку переходив Дніпро по льоду, а влітку плив на човнику, який називав “дубком”.
6. Друк новели “Модри Камень” у 1946 році викликав негативну реакцію. Історія кохання радянського солдата до дівчини-іноземки. не могла пройти повз увагу критиків. У новелі вбачали тематичну недалекоглядність і фальш. Автору погрожували відрахуванням з університету.
7. На початку 60-х Олесь Гончар активно захищав шістдесятників під час перших репресій, відмовився критикувати книгу “Інтернаціоналізм чи русифікація?” Івана Дзюби, став на захист Василя Симоненка, Ліни Костенко, Григора Тютюнника, Юрія Яновського. А після роману “Собор” довелося боронитися самому.
8. У творі «Собор» йшлося передусім про збереження національної пам’яті, охорону історичної та культурної спадщини. Радянська влада вважала роман “Собор” політично незрілим, друк твору заборонили. А на 50-річчя письменник отримав телеграму з текстом “Вам зараз нічого не залишається, крім як пустити кулю в лоб”.
9. В 1987 році Олесь Гончар став одним із засновників Українського фонду культури. Це перша неурядова благодійна організація в Україні.
10. Олесь Гончар, крім письменницької роботи, мав багато справ державних – очолював Спілку письменників, був депутатом Верховної Ради СРСР 6–11-го скликань. Понад 20 років його обирали депутатом від округу № 60 – це Херсонщина.
11. Його твори перекладені 67 мовами. Над “Прапороносцями” Олесь Гончар працював три роки, а далі за майже 30 років створив 8 романів. Постійно удосконалював свої тексти, редагував навіть надрукований твір. Тож у другому, третьому виданні є відмінності від початкового варіанту.
12. Олесь Гончар підтримував студентську Революцію на граніті в 1990 році. В Українському інституті національної пам’яті розповідають, що серед молоді, яка протестувала, була онука Гончара – Леся.
13. “Однокурсники називали його останнім романтиком епохи. На першому місці в нього була людяність, всесвітня любов. Він усе життя вірив у людей і любив. Так сильно, що міг усе прощати. Його однокласник, яким Олесь опікувався під час хвороби, в 1968 році збирав під дворами підписи під кляузою на Гончара. Він про це знав, але прощав. І його твори теж вчать, що людина інтелектуально росте, змінює свої погляди, але вірить у доброту, порядність, і в те, що переможе правда”.
14. Олесь Гончар був причетний до відкриття кафедри українського сходознавства на філологічному факультеті КНУ імені Тараса Шевченка в 1992 році. Він звернувся до тогочасного ректора Віктора Скопенка та обґрунтував потребу створення такої кафедри.
15. Актуальна цитата Олеся Гончара –
"Завжди знайдеться ескімос, котрий дасть вказівку жителям тропіків, як їм
поводитися під час спеки"
"росію погубить ненависть, яку вона розпалює в собі, – ненависть до України…"
Олесь Гончар "Модри камень"
Новела написана Гончарем під враженням від фронтових подій. Радянські війська визволяють Європу від фашистських поневолювачів. Війна завершується, навкруги буяє природа, багато сонця. На фоні такої оновлюючої природи зовсім не хочеться думати про смерть. Несподіване кохання прийшло до радянського воїна і словацької дівчини Терези. Розповідь у новелі ведеться від імені ліричного героя — радянського розвідника. Ці два образи закоханих створені Гончарем особливо поетично.
Олесь Гончар "Ілонка"
Олесь Гончар "Бригантина"
Олесь Гончар "Дорога за хмари"
Олесь Гончар "Собор"
«Собор» Олеся Гончара — символічно-філософський роман, для якого характерна сюжетна насиченість і драматизм.
Уособленням гуманістичних ідеалів і людяності є у творі головні герої — закохані Микола і Єлька, автор протиставляє їм ницість і споживацтво інших героїв, закликаючи людей «берегти собори душ своїх».
Олесь Гончар "Людина і зброя"
.jpg)
Олесь Гончар "Тронка"
Олесь Гончар "Прапороносці"
Немає коментарів:
Дописати коментар