Володимир Свідзінський

Історія відсутності та повернення

Володимир Свідзінський  (1885 – 1941)

1.      Наш земляк, український поет, один з найяскравіших і найтрагічніших геніїв ХХ століття.

 "Поет мовчання", якого Василь Стус згадував поряд із Ґьоте і Рільке, перекладач Арістофана і Овідія, спалений НКВС у 1941 році. Поета називають «внутрішнім емігрантом». Він не був репресований разом з іншими представниками «розстріляного відродження», був членом Спілки письменників. Проте виразною домінантою творчості є поетика мовчання. Василь Стус називав це «способом шляхетної герметизації власного духу», коли треба  «Замкнутися, щоб зберегтися. змаліти, щоб не помилитися у власній суті. Стати збоку, щоб не бути  співучасником…». Його вірші є  зразком так званої «семантичної поетики»   («як своєрідний "самозахист" мови і як спробу подолання культурою глибокої кризи»).  У 60-х роках 20 століття, коли багато забутих імен поверталося, Свідзинського ігнорували, згодом таки опублікували деякі  вірші, проте про окреме видання не йшлося. Для того, щоб представити вірші українському читачеві, професор  Василь Яременко зробив фальсифікати рукописів поета – переписані студентами науковця вірші із  зарубіжного видання у загальні зошити. Сьогодні ми маємо можливість познайомитись з творчістю поета, а також відчути на смак поезію мовчання.

2. Життєвий і творчий шлях поета ми поділи на епізоди з маловідомими фактами. Кожен може вибрати той епізод, який його цікавить. Є у нас і бібліографічна служба в особі пані …., яка доповнить  ту чи іншу інфрмацію.  А також представники …… які прочитають вірші. Маловідомі факти складені  за матеріалами лекції Соловей Е. «Володимир Свідзінський: історія відсутності і повернення») 

Характер
Свідзінський взагалі був м’якою і дуже толерантною людиною. Яким чином це поєднується з його винятковою твердістю і творчою непоступливістю? Це одна із загадок цієї дивовижної особистості. Він мав твердість і завзятість іти далі, верстати власну путь так, як він її розумів, іти на голос покликання. 

Бібліографічна довідка: (фільм характер) Володимир Євтимович (Юхи́мович) Свідзінський народився 26 вересня (8 жовтня за новим стилем) 1885 в селі Маянів Вінницького повіту Подільської губернії, нині Тиврівського району Вінницької області.
Батько Євтим Оксентійович – священик, мати Наталка Прохорівна – попівна. Закінчив 1899 року Тиврівське духовне училище. Навчався в Подільській духовній семінарії в Кам'янці-Подільському. Звільнено 25 серпня 1904 року з четвертого класу на прохання батька. Був вільним слухачем на економічному  відділі  Київських вищих комерційних курсів, реорганізованих 1908 року в комерційний інститут. 1912 року в журналі «Українська хата» (№ 1) надруковано перший вірш Свідзінського – «Давно, давно тебе я жду…» 26 січня 1913 року закінчив навчання в інституті, але державних іспитів не складав і тому диплома про вищу освіту не здобув. 

Радянська ідентичність  

Приклад Свідзінського унікальний тим, що, виявляється, можна було жити в Радянському союзі, писати вірші, бути членом Спілки письменників, мати членський квиток за підписом самого Горького – і при цьому не бути письменником радянським. Але, звичайно, плата за це була досить серйозна і сувора.

(ВІРШ…)  під голубою водою

Кам’янець-Подільський 
У коротку і драматичну пору української державності він жив у Кам’янці-Подільському, який дуже любив, який був направду його містом, де він почувався найкраще. І цього одного вже було достатньо. Крім того, він був досить необережний, як людина трошки «не від світу цього». Наприклад, в листах він писав про такі речі як голод, що в батька від голоду спухли ноги і на той рік вже не буде до кого приїхати; або про російських поетів Срібного віку.
Бібліографічна довідка: ( фільм Каменец) Свідзінський переїжджає у Кам'янець-Подільський, з жовтня 1918 працює на посаді «редактора української мови» у видавничому відділі Подільської народної управи. Був вільним слухачем (упродовж п'яти семестрів) історико-філологічного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету. З встановленням у листопаді 1920 у Кам'янці-Подільському Радянської влади працює редактором у видавничому відділі народної освіти повітвиконкому. У Кам'янці-Подільському Свідзінський друкує у часописі «Освіта» (Кам'янець-Подільський, 1919, № 3) статтю «Народні українські пісні про останню світову війну», у літературно-науковому додатку до газети «Наш шлях» (1920, число 7) – поему «Сон-озеро», у літературно-науковому журналі «Нова думка» (орган студентства Кам'янець-Подільського університету; 1920, № 3; редактор журналу Валер'ян Поліщук) вірші «Знову в душі моїй…» і «Пісенька» («Ой, ліщино густолиста…»). Видавниче товариство «Дністер» 1920 видає перекладений Свідзінським культурно-історичний нарис І. Іванова «Халдеї». 

Донька 
Він ростив її сам. Після смерті дружини вона була справді найближчою і найдорожчою людиною для нього. 

Біографічна довідка: У Кам'янці-Подільському Свідзінський одружився з народною вчителькою Зінаїдою Йосипівною Сулковською (померла 12 липня 1933). 1921 у них народилася донька Мирослава. Від січня 1921 Свідзінський працює архіваріусом у Кам'янець-Подільському університеті (невдовзі – інститут народної освіти). У листопаді 1921 стає завідувачем архівів повітового комітету охорони пам'яток старовини, мистецтва та природи. 1922 в Кам'янець-Подільській філії (утворено в травні 1921) Державного видавництва України виходить перша збірка Свідзінського «Ліричні поезії». 

Вірш…. Голубими очима

Друзі 
У Свідзінського були друзі – сестри Пилинські, одна з них була дружиною письменника Івана Дніпровського. Він дуже любив їхній дім, дуже з ними приятелював – безпритульний і безталанний, він знаходив там затишок і тепло. Вони дуже йому співчували і хотіли допомогти, і щиро радили писати щось про сучасність, щоб критика не так дратувалася. А він нітився і відповідав що це неможливо – бо вірші пишуться самі собою, він їх тільки записує, вони «приходять». Після цього сестри більше не дошкуляли йому порадами – бо справді, допомогти йому було неможливо, і, може, найкраще він розумів це сам. 

ВІРШ… свідзінський

Небуття
ось вірш з його збірки «Вересень»:
В полум’ї був спервовіку
І в полум’я знову вернуся…
І як те вугілля в горні
В бурхливім горінні зникає,
Так розімчать, розметають
Сонячні вихори в пасма блискучі
Спалене тіло моє.

Поезія – це містика. І її здатність прозирати майбутнє – це річ досить відома і навіть тривіальна. Але все-таки це вражає кожного, хто відкриває для себе історію цього поета, бо він загинув у вогні. 

Біографічна довідка: (фільм небуття) Життя Володимира Свідзінського обірвалося трагічно: коли німецькі війська наближалися до Харкова, НКВС арештував тих мешканців, які ще не евакуювалися, представників української інтелігенції. Свідзінський знав, що приречений на арешт, спочатку переховувався у друзів. Але зрештою 27 вересня 1941 року був арештований за звинуваченням в антирадянській агітації. Свідзінського разом із іншими арештантами гнали під конвоєм на схід. Недалеко від міста виникла загроза оточення німецькими загонами. Арештантів загнали в сарай, облили бензином і підпалили. Це сталося 18 жовтня 1941 у с. Непокрите.

30 березня 1964 року письменик був  реабілітований посмертно за відсутністю складу злочину. 

Мовчання
Фактично, на творчості Свідзінського, на його прекрасній поезії можна досліджувати також і специфічний дискурс мовчання в літературі. Згадуються такі його рядки: 

І, обчеркнений колом мовчання,
Я глухіше, сумніше горю,
Я горю, як китайський ліхтарик,
Забутий на гілці, в старому саду.

І ось це коло мовчання знаходило вияв не тільки в тому, що з якогось моменту він перестав друкуватися – друкував тільки переклади; це проявлялося ще й в тому, що він винятково підніс значимість слова і відповідальність за мовлене чи писане слово, а також і в тому, що він не реалізував себе достатньою мірою. 

Біографічна довідка: Коли Свідзінський перестав друкуватися, він продовжував писати, і під кінець життя сформував два великі рукописи: один з назвою «Медобір», другий – без назви. Це були дуже ретельно укладені книжки, вони нагадували традицію ХІХ століття, коли поетична збірка сама по собі була не механічним з’єднанням віршів, а досконалим витвором, де внутрішні структурні зв’язки, перегук творів, їхня взаємодія мали колосальне значення. 

Шістдесятники 
Існує такий закон: подібна дія неодмінно викликає протидію. І особливо Свідзінського любили і знали дисиденти-шестидесятники. Для них він був справді знаковою постаттю, свідченням того, як багато ми не знаємо, а також – дорогоцінної здатності культури до спротиву нищенню; її здатності до самозбереження і самовідновлення. І ось ця дивовижна історія тривалої відсутності поета і його повернення – вона саме тим значуща і прекрасна.

ВІРШ… у полумї був сперповіку

Книги 
Третьої книжки Свідзінського, збірки «Поезії», що викликала такий резонанс, не було б, якби на цьому дуже не наполягали – і Юрій Яновський, і тодішні молоді поети – Ігор Муратов, Василь Боровий, які обожнювали Свідзінського. Вони добре усвідомлювали, якої проби це поет, і умовили його видати після тривалої перерви цю книжечку. Це спричинило скандал, тому що – уявіть собі: 1940 рік, кого не змололи жорна репресій, той уже так принишк, так зачаївся… і раптом з’являється книжечка, яка нагадує усім, чим насправді є і має бути поезія, на відміну від отієї римованої продукції, яка під цією назвою, профануючи її, була якимось симулякром поезії. 

Біографічна довідка: Перша збірка Свідзінського «Ліричні поезії» була видана 1922, пізніше «Вересень» (1927) і «Поезії» (1940, за редакцією Юрія Яновського). Збережена О. Веретенченком збірка Свідзінського «Медобір» (вірші 1927–1936 й опубліковані в УРСР 1937–1940) видана у Мюнхені 1975.  У перших збірках Свідзінський схилявся до символізму, у двох останніх – помітні елементи сюрреалізму у поєднанні з доброю класичною формою. У творчості Свідзінський був далекий від актуальної йому сучасності, що й зумовило негативне ставлення офіційної радянської критики до нього, яка закидала йому перебування «поза часом і простором» і відчуженість його творчості, світовідчування і світогляду від радянської доби.  Важливе місце у творчості Свідзінського посідають казки за народними чи екзотичними мотивами, а також переклади.

Перекладацтво 
У перекладацькому доробку Свідзінського – твори двох античних, староукраїнської та дев'яти національних літератур (швейцарська - Г. Келлер; іспанської - де Вега; грузинської - А. Церетелі, К. Чічінідзе; білоруської - Я. Купала; французькоїа - А. Барбюс, В. Гюґо; вірменської - Д. Сасунський; польської - А. Міцкевич, Б. Прус; російської - А. Пушкін, М. Лєрмонтов, Н. Нєкрасов, Ґ. Пєтніков, Л. Топчій, Ґ. Литвак, Н. Ушаков, І. Турґєнєв, М. Салтиков-Щедрін, М. Ґорькій, В. Іванов, В. Вішнєвський; ромської - Вано Хрустальо). 1939 року в його перекладі окремим виданням вийшли три комедії Арістофана. 

Дослідження
Свідзінський також автор кількох цінних наукових розвідок – про народні промисли Подільської губернії (ткацтво та килимарство), про графічне оформлення старовинних уніатських метрик. На жаль, надто мало надій розшукати текст його наукової доповіді «Про події на селах подільських року 1918».

Біографічна довідка: З початку 1923 до липня 1925 Свідзінський – аспірант кафедри (підсекція соціальної історії), працює над темами «Селяни приватновласницьких маєтків Поділля в першій половині ХІХ століття», «Аграрні рухи на Поділлі в ХХ столітті», пише розвідку «Економічна еволюція господарства селян тарнорудського маєтку», готує доповідь «Боротьба подільських селян із польськими легіонерами в 1918 році» (виголосив у жовтні 1925 на засіданні Кам'янець-Подільського наукового при УАН товариства), бере участь у комплексному (соціально-економічному, географічному, лінгвістичному, мистецтвознавчому) обстеженні села Панівці. 1925 Свідзінський виступає з доповіддю «Події на селах подільських у 1917–1918 роках» на науковому зібранні Кам'янець-Подільського наукового при Українській академії наук товариства (був його членом – сьомим за порядком вступу). 

Повернення 
Поезії Свідзінського почали потрошку друкувати за кордоном в українській емігрантській пресі, потім – в українській газеті «Час» у Німеччині. Там була велика добірка з дванадцяти поезій. На основі цих публікацій, поезії включались до антологій української поезії, що виходили на Заході. Нарешті зібравши те, що пішло у друк, і на основі тих прижиттєвих книжечок, які теж комусь пощастило вивезти, – вони були компактні, малесенькі – було складено велику добірку, що увійшла до антології Юрія Лавриненка «Розстріляне Відродження».  Останнє, найбільш повне на сьогодні, видання творів Свідзінського – двотомник, що вийшов 2004 року. 

Біографічна довідка: Микола Бажан так оцінив творчість Свідзінського: «Це – поет неповторний, своєрідний, тонкий. Я маю насолоду від його поезії і думаю, що невдовзі прийде час і на достойне поцінення його творчості критикою і громадськістю» (1973, лист до Андрія Чернишова). 

Вірш … лице люстра темнії в тіні