Чи можливо бути толерантним, читаючи книжки?
Шукайте відповідь у книжках!
Оксана Сайко “Птахи завжди повертаються” - книга
рекомендована для віку 16+, але через драматизм і психологізм вона буде цікава
і “більш дорослим”. Читала з величезною цікавістю, співпереживала і сама
поринала у роздуми. В останньому класі школи життя головної героїні розкололося на "до" і
"після". Щоб збагнути себе, Олена мусить усе згадати. А правда
схована в подіях, яких не пам'ятає. Їй не просто витримати нові обставити.
Пережити втрати. Зрозуміти, де справжній дім. Перетерпіти жорстокість людей. І
все-таки вихід знаходить. Бо вона – сильна і самотня. Самотність - це не так уже й погано. Треба
вміти з нею вживатися... Самотність не завжди є чимось прикрим. Іноді вона
допомагає зрозуміти себе й робити якісь добрі та корисні речі . Ця повість занурює у роздуми, які хвилюють багатьох. Людська байдужість,
жорстокість, гостре неприйняття тих, хто не такі, як усі. Хто
"інший". А "інших" не люблять, бо не можуть зрозуміти,
втиснути в загальноприйнятні рамки. А все, що не є нормою, автоматично
відштовхується людьми, суспільством. Але... що таке НОРМА? Чому вважається, що
те, що є більшістю, що є зрозумілим, – то є нормою? Хто затвердив цю
"норму" і навіщо? Нехай «інші»
дивні, незрозумілі, але – безпосередні, щирі, справжні. Їм притаманна
дитячість, бо вони дивляться на світ широко розплющеними очима. Вони не можуть
повірити в те, що хтось може штовхнути їх у спину, зробити їм боляче. Не можуть
зрозуміти, чому їх сприймають інакше, не так, як усіх, чому не розуміють.
Тетяна Рубан « Нічійні».
Повість про мрії, самотність,
безхатьків. Вони кимось забуті, а кимось ні… Вони мають мрію – поїхати до
Одеси… У більшості з них немає родичів… Вони практично всі – нічийні… Нічийними
можуть бути речі: загублені сірники, ляльки. Кошенята, щенята без господаря. Але
з усього виходить, що нічийними можуть бути іще діти – теж без рідні. Головна героїня Леся знайомиться з трьома
хлопцями й дівчиною, як вона сама, але не зовсім. У житті вони мусять давати
собі раду самостійно. Але чи можливо впоратися з усіма життєвими ситуаціями без
допомоги дорослих? Про це можна дізнатися у фіналі розповіді. Мріють отримати
свій шанс і вирватись із інтернату. Леся і гадки не мала, що її найкращими
друзями стануть... безхатьки. Юлька, Ємець, Кавказ і Петрик — вони такі ж, як і
Леся, лише дбати про себе мусять самотужки...
«Незрозумілі» Сергій Гридін – це одна з книг про підлітків, в якій на перший план
виноситься саме проблема «батьки-діти», а не проблема «хлопець-дівчина». Сюжет цієї повісті доволі банальний
і передбачуваний. Це історія про звичайного хлопця-підлітка зі своїми
комплексами та проблемами, які він потроху «розгрібає». Спершу головний герой
повісті, Сашко Головко, взагалі не викликає симпатію. Уже від перших його
вчинків та від поведінки хочеться взятися за голову і зітхнути зі
словами: «Та що ж ти робиш?»…
Олена Рижко «Дівчина з
міста». Сучасні діти і
молодь – особливе покоління, яке народилося і живе у добу новітніх
інформаційних технологій, інтернету й гаджетів. Можливо, саме тому для них
першим порадником часто стає не мати чи батько, не друзі чи учителі, а
всезнаючий Googlе. Але Google точно
не розкаже про психолгічний стан та душевні муки так майстерно, як це зробила письменниця.
Сюжет книжки досить знайомий: дівчина з міста змушена жити певний час у
селі в бабусі. Нова школа, однокласники не дуже гостинно приймають до класу,
але й головна героїня Тіна не намагається стати «своєю». Звичайно, є
незвичайний хлопець, з часом зав’язуються стосунки. У Тіни склалися непрості
стосунки з новими однокласниками, «серед яких є свої авторитети» – «королева
Ніка», «лялька Барбі» Крістіна. Поведінка однокласників з розборками і
«претензіями на значущість» приховувала їх справжніх. Тіна міркує: «Почуваюся
дурепою, яка судить про людей за зовнішністю. Цікаво, чому ж тоді всі такі
хороші поодинці й перетворюються на збіговисько злих і заздрісних істот, коли
збираються разом?» . А відповідь дуже проста: «Люди часто кажуть не те, що
думають, і роблять не те, що хочуть» .
Чи змінить Тіна своє ставлення до однокласників ? Допоможуть обставин, а
також завдяки спілкуванню з Максом.
Оксана Сайко «Нетутешній». Ця повість про самотнього й дивного
хлопця-годинникаря. Про намагання втекти від минулого з його ілюзіями, марними
очікуваннями та розчаруваннями. Про пошук життєвого сенсу й любові. Про те, як
важливо навчитися розуміти час. І слухати своє серце. Цю повість я би назвала
Одою Часові. Філософські роздуми на тему Часу; гонитва головного героя за Ним,
нескінченна боротьба, депресивні думки, прагнення позачасовості . Головний
герой зрозумів , що люди, "Женучись
за часом, що завжди кудись поспішав, не встигали просто жити і стривожено
дивувалися, що того часу їм завжди бракує"."...Тоді в нього з’явилася
думка: щоби позбутися відчуття очікування, потрібно позбутися відчуття часу,
звільнитися з-під його влади. Адже всі людські сподівання й прагнення якимось
дивовижним чином зумовлені відчуттям часу. Він ураз зрозумів, що то тільки час
надає очікуванню сенсу, навіть якщо жодного сенсу в цьому нема". Це книга
про людей, котрих називають, у кращому випадку, "не від світу цього",
котрі не вписуються в усталені рамки, котрим непросто ведеться у нашому –
нормальному(?) – світі... Нетутешнім –
так героя прозвали ті, що вважали себе нормальними. І вони й справді були
звичайними, пересічними, а подекуди й примітивними, десь підлими, жорстокими й
безжальними. Питання хто з них
«нормальний»?
Немає коментарів:
Дописати коментар